Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 грудня 2014 року Справа № 910/9291/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Т.Б. Дроботової - головуючого, Н.О. Волковицької, Л.І. Рогачрозглянувши матеріали касаційної скаргиЗаступника Генерального прокурора Українина постановуКиївського апеляційного господарського суду від 07.10.2014у справі№ 910/9291/14 Господарського суду міста Києваза позовомПрокурора Голосіївського району міста Києвадо Київської міської радитреті особи, які не заявляють позовних вимог на предмет спору, на стороні відповідача- Колектив забудовників "Південний" Харківського району міста Києва; - Державне управління справами; - Публічне акціонерне товариство "Брокбізнесбанк"провизнання незаконним та скасування рішенняза участю представників: позивачапрокурор, Збарих С.М., посв. № 028728відповідачаГлобенко Л.В., дов. від 29.09.2014третіх осіб- Тищенко О.О., дов. від 13.06.2014 - не з'явився (про час та місце судового засідання повідомлений належним чином) - Свистун С.Я., дов. від 27.11.2014

ВСТАНОВИВ:

Прокурор Голосіївського району міста Києва звернувся до господарського суду з позовом про визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради від 26.06.2003 № 550/710 "Про передачу колективу забудовників "Південний" Харківського району міста Києва земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування малоповерхової забудови адміністративно-побутового призначення на 21-му км Столичного шосе (урочище Конча-Заспа) у Голосіївському районі міста Києва", посилаючись на приписи статей 121, 144 Конституції України, статті 36-1 Закону України "Про прокуратуру", статтю 16 Цивільного кодексу України, статей 149, 152 Земельного кодексу України, статтю 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні". В обґрунтування позовних вимог прокурор послався на передачу земельної ділянки в користування без вилучення її від попереднього землекористувача та без його згоди, погодження всупереч існуючих законодавчих заборон розміщення об'єкта житлово-громадської забудови на ландшафтно-рекреаційних територіях (в зоні охоронюваного ландшафту) та на територіях Держлісфонду без погодження з органом виконавчої влади з питань лісового господарства, порушення порядку зміни цільового призначення земель рекреаційного призначення, відсутність у проекті землеустрою належних висновків Головного управління містобудування та архітектури КМДА та Державного управління екології та природних ресурсів в м. Києві про погодження проекту відведення земельної ділянки, відсутність рішення органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки, та вказав, що оспорюване рішення прийнято всупереч вимогам законодавства та порушує інтереси держави, які полягають у скасуванні прийнятих органом місцевого самоврядування незаконних рішень про розпорядження землею, яка є основним національним багатством та перебуває під охороною держави.

Відповідач та третя особа заперечили проти позову, вказавши, що зі змісту позовної заяви не вбачається, чим порушено інтереси держави, при прийнятті рішення змінено цільове призначення земельної ділянки відповідно до вимог законодавства, проект відведення земельної ділянки погоджено у встановленому порядку, на зазначеній земельній ділянці вже було здійснене будівництво бази відпочинку; позов подано поза межами строку, встановленого для захисту порушеного права.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.08.2014 (суддя Босий В.П.) позов задоволено; визнано незаконним та скасовано рішення Київської міської ради від 26.06.2003 № 550/710 "Про передачу колективу забудовників "Південний" Харківського району міста Києва земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування малоповерхової забудови адміністративно-побутового призначення на 21-му км Столичного шосе (урочище Конча-Заспа) у Голосіївському районі міста Києва".

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.10.2014 (судді: Тищенко А.І. - головуючий, Отрюх Б.В., Михальська Ю.Б.) рішення місцевого господарського суду скасовано; прийнято нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Не погоджуючись з висновками апеляційного господарського суду, заступник Генерального прокурора України подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову апеляційної інстанції, а рішення місцевого господарського суду залишити без змін. Касаційну скаргу вмотивовано доводами про порушення та неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, а саме: статей 20, 84, 123, 124, 149, 186 Земельного кодексу України, статей 4-7, 34, 43 Господарського процесуального кодексу України. Прокурор вказує, що суд апеляційної інстанції безпідставно не взяв до уваги відсутність доказів погодження попередній землекористувачем проекту відведення земельної ділянки в порядку, визначеному частиною 6 статті 123 Земельного кодексу України та недотримання порядку вилучення спірної земельної ділянки від попереднього землекористувача; взято до уваги як належні та допустимі докази письмові документи, що не відповідають вимогам статті 34 Господарського процесуального кодексу України; безпідставно віднесено до земель комунальної власності та змінено цільове призначення земельної ділянки, яка використовувалась для забезпечення діяльності Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України та вилучення якої віднесено до компетенції Кабінету Міністрів України; судом застосовано позовну давність в порушення положень пункту 4 частини 1 статті 268 Цивільного кодексу України в редакції до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства" та пункту 5 Прикінцевих та перехідних положень зазначеного Закону.

Колектив забудовників "Південний" Харківського району міста Києва у запереченні на касаційну скаргу відхилив її доводи, зазначивши про законність та обґрунтованість постанови апеляційного господарського суду.

Державне управління справами не скористалось правом на участь представників у судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення прокурора, відповідача та третіх осіб, присутніх у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судовому рішенні, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підстав встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або перевіряти докази.

Місцевим господарським судом встановлено, що рішенням Виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих № 1497 від 31.08.1965 за клінічним санаторієм "Конча-Заспа" закріплено земельну ділянку площею біля 50 га та додатково відведено земельну смугу берегу озера Конча-Заспа площею біля 5 га за рахунок колгоспу ім. Мічуріна (разом площі біля 65 га).

Листом № 1-5 від 06.02.2003 колектив забудовників "Південний" звернувся до Київської міської ради з клопотанням про надання земельної ділянки, що знаходиться на 21-му км Столичного шосе в Голосіївському районі міста Києва в постійне користування; за змістом викопіювання з генерального плану міста частина земельної ділянки, про надання якої клопотав заявник, перебувала у користуванні клінічного санаторію "Конча-Заспа".

26.06.2003 Київська міська рада прийняла рішення № 550/710 "Про передачу колективу забудовників "Південний" Харківського району м. Києва земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування малоповерхової забудови адміністративно-побутового та житлового призначення на 21-му км Столичного шосе (урочище Конча-Заспа) у Голосіївському районі м. Києва", пунктом 1 якого затверджено проект відведення земельної ділянки КЗ "Південний" для будівництва, експлуатації та обслуговування малоповерхової забудови адміністративно-побутового та житлового призначення на 21-му км Столичного шосе (урочище Конча-Заспа" у Голосіївському районі м. Києва"; пунктами 2 та 3 вказаного рішення віднесено частину земель рекреаційного призначення площею 11,21 га та частину земель міської забудови площею 0,77 га до земель запасу житлової та громадської забудови; передано КЗ "Південний" за умови виконання цього рішення, в довгострокову оренду на 25 років земельну ділянку площею 11,98 га за рахунок земель громадської та житлової забудови для будівництва, експлуатації та обслуговування малоповерхової забудови адміністративно-побутового та житлового призначення на 21-му км Столичного шосе (урочище Конча-Заспа" у Голосіївському районі м. Києва".

Місцевий господарський суд встановив, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів погодження проекту відведення земельної ділянки з попереднім землекористувачем; за змістом листа Державного управління екології та природних ресурсів в м. Києві № 08-8-13/1235 від 01.03.2002 зазначений орган не надав дозвіл на відведення колективу забудовників "Південний" земельної ділянки, а, відтак, не може прийматися в якості належного погодження територіальним органом Міністерства екології та природних ресурсів України проекту відведення земельної ділянки відповідно до положень законодавства.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд вказав, що на момент прийняття рішення земельна ділянка перебувала у власності територіальної громади міста Києва, а порушення процедури передачі земельної ділянки в оренду свідчить про наявність порушеного права територіальної громади міста Києва як власника земельної ділянки, про наявні порушення прокурору стало відомо лише в 2014 році після проведення відповідної перевірки.

Разом з тим, місцевий господарський суд відхилив доводи прокурора про належність зазначеної земельної ділянки до земель державної власності та компетенцію Кабінету міністрів України щодо розпорядження такими землями.

Переглядаючи справу в повному обсязі за приписами статті 101 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції, в свою чергу, встановив, що відповідно до Указу Президента України від 23.02.2000 № 278/2000 у відання Державного управління справами Президента України передано Базу відпочинку "Конча-Заспа", якій належали літні будиночки бази відпочинку вихідного дня, розташовані на спірній частині земельної ділянки. Згідно з витягом з переліку об'єктів державної власності, об'єкти, що передаються Державному управлінню справами (додаток № 1 до Указу Президента України № 278/2000 від 23.02.2000) Кабінетом Міністрів України: санаторно-курортні заклади: Будинок відпочинку "Конча-Заспа" (утримання та обслуговування державних дач Адміністрації Президента, Кабінету Міністрів України та Верховної Ради України) (Столичне шосе, 24 км.); База відпочинку "Конча-Заспа" (надання послуг з оздоровлення працівників органів державної влади в літній період (Столичне шосе, 24 км).

Пунктом 1 Розпорядженням Керівника Державного управління справами "Про передачу дозволу на будівництво колективу забудовників "Південний" від 17.12.2001 № 588 з метою забезпечення виконання умов Положення про порядок утворення колективів забудовників для малоповерхового будівництва малоповерхової забудови на ділянці "Конча - Заспа" за адресою: Столичне шосе, 21 км. передано право на будівництво малоповерхової забудови та інженерних мереж на ділянці "Конча-Заспа" за адресою: Столичне шосе, 21км, колективу забудовників "Південний" Харківського району м. Києва.

Згідно з договором купівлі - продажу будівель від 01.03.2002 Колектив забудовників "Південний" купив у Управління житлово-комунального господарства Державного управління справами 39 літніх дерев'яних будиночків, які були розташовані на земельній ділянці бази відпочинку вихідного дня "Конча-Заспа".

Оскільки право Управління житлово-комунального господарства Державного управління справами на користування відповідною земельною ділянкою оформлено не було, Колектив забудовників "Південний" звернувся до Київської міської ради за відведенням відповідної земельної ділянки за стандартною процедурою.

Рішенням Київської міської ради № 381/1815 від 28.03.2002 "Про погодження місць розташування об'єктів" Колективу забудовників "Південниий" погоджено, за умови виконання пункту 9.1. цього рішення, місце розташування малоповерхової забудови адміністративно-побутового та житлового призначення на 21-му км Столичного шосе (в урочищі Конча-Заспа) у Голосіївському районі м. Києва на земельній ділянці орієнтовно площею 11,98 га в тому числі: площею 11,21 га - на частині земельної ділянки, відведеної відповідно до рішення виконавчого комітету Київської міської Ради депутатів трудящих від 31.08.65 № 1497 "Про закріплення земельної ділянки за клінічним санаторієм "Конча-Заспа" по Столичному шосе та дозвіл на побудову додаткових споруд" (розпорядження керівника Державного управління справами від 17.12.2001 № 588); площею 0, 77 - на землях міської забудови, за умови переведення цих земель до категорії земель житлової та громадської забудови.

Листом № 1-5 від 06.02.2003 Колектив забудовників "Південний" звернувся до Київського міського голови про внесення відповідних коригувань до Генерального плану м. Києва та надання земельної ділянки в постійне користування, зазначивши, що згідно з рішенням сесії Київради від 28.03.2002 № 381/1815 "Про погодження місць розташування об'єктів", пунктом 9 колективу забудовників "Південний" Харківського району м. Києва погоджено місце розташування малоповерхової забудови адміністративно-побутового та житлового призначення на 21-му км Столичного шосе в Голосіївському районі м. Києва", укладено договір резервування земельної ділянки та отримано АПЗ на розробку проектно-кошторисної документації.

Про погодження проекту відведення надано: висновок Головного управління містобудування та архітектури від 28.02.2003 № 18-593; висновок Держаного управління екології та природних ресурсів м. Києва від 01.03.2002 № 08-8-13/1235; висновок Головного держаного санітарного лікаря м. Києва від 14.03.2003 № 1600; Висновок Управління охорони пам'яток історії, культури та історичного середовища від 18.03.2003 № 1373. Головним управлінням земельних ресурсів листом від 11.04.2003 № 03-18/476-13 надано висновок про погодження проекту відведення земельної ділянки, відповідно до якого вважає за можливе віднести частину земель рекреаційного призначення площею 11,21 га та частину земель міської забудови площею 0,77 га до земель запасу житлової та громадської забудови та передати колективу забудовників "Південний" Харківського району м. Києва в довгострокову оренду на 25 років земельну ділянку площею 11,98 га за рахунок земель запасу житлової та громадської забудови для будівництва, експлуатації та обслуговування малоповерхової забудови адміністративно-побутового та житлового призначення на 21-му км Столичного шосе (урочище Конча-Заспа) у Голосіївському районі.

Прокурор звернувся до господарського суду 15.05.2014 з позовом про визнання недійсним рішення Київської міської ради від 26.06.2003 № 550/710 "Про передачу колективу забудовників "Південний" Харківського району м. Києва земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування малоповерхової забудови адміністративно-побутового та житлового призначення на 21-му км Столичного шосе (урочище Конча-Заспа) у Голосіївському районі м. Києва", вказуючи, що Постановою Прокуратури Голосіївського району про проведення перевірки у порядку нагляду за додержанням в застосуванням законів № 75 від 13.05.2014 проведено перевірку додержання земельного законодавства Київською міською радою при винесення рішення від 26.06.2003 № 550/710. Разом з тим, за змістом листа Генеральної прокуратури України від 14.07.2006 № 07/2/1-16008-05, направленого на адресу директора Колективу забудовників "Південний", протест Генеральної прокуратури України, в якому ставилося питання про скасування рішення Київради від 26.06.2003 відкликано, тобто, органам прокуратури було відомо про оскаржуване рішення Київської міської ради від 26.06.2003 ще у 2006 році.

Апеляційний суд зазначив, що надані до проекту відведення земельної ділянки висновки носять позитивний характер та містять певні умови та обмеження, які мають враховуватись для землекористування.

Також, встановивши, що спірне рішення Київської міської ради реалізовано, а на спірній земельній ділянці здійснено будівництво, суд апеляційної інстанції вказав, що оскаржуване рішення Київської міської ради № 550/710 від 26.06.2003 є фактично виконаним шляхом укладення договору оренди земельної ділянки між Київською міською радою та Колективом забудовників "Південний" 25.02.2004 після чого вичерпало свою дію фактом його виконання.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого суду рішення про зміну цільового призначення спірної земельної ділянки мало Київською міською радою, оскільки спірна земельна ділянка належить до власності територіальної громади міста Києва.

Враховуючи, що прокурор подав позов в інтересах держави Україна, однак спірна земельна ділянка не є об'єктом державної власності, а перебуває в комунальній власності територіальної громади м. Києва, а, відтак, оскаржуване рішення Київради не порушує та не може порушувати право власності держави на спірну земельну ділянку, та що в своєму позові прокурор не посилається на факти порушення права власності чи речових прав держави ні в особі Державної інспекції сільського господарства України, ні в особі інших органів державної влади, суд апеляційної інстанції зазначив, що за таких обставин положення пункту 4 частини 1 статті 268 Цивільного Кодексу України та пункту 5 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законів України про вдосконалення порядку здійснення судочинства" не можуть бути застосовані до позовних вимог прокурора у даній справі.

За змістом постанови, з матеріалів справи вбачається, що відповідач заявив клопотання про застосування наслідків пропущення позовної давності, у якому місцевим господарський суд відмовив необґрунтовано; відповідно до статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові; поважних причин пропуску позовної давності прокурор не навів.

Судова колегія зазначає, що за змістом статті 1 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, господарський суд згідно з встановленою підвідомчістю здійснює захист порушених або оспорюваних прав та охоронюваних законом інтересів; відповідно до частини першої статті 13 Конституції України земля є об'єктом права власності Українського народу, від імені якого це право здійснюють органи державної влади і органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією, іншими законодавчими актами України.

01.01.2004 набрав чинності Цивільний кодекс України відповідно до пункту 4 Прикінцевих положень якого Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. За пунктом 4 частини 1 статті 268 Цивільного кодексу України позовна давність не застосовувалася до позовів про визнання недійсними рішень органів місцевого самоврядування, якими порушується право власності або інше речове право, а 15.01.2012 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства", згідно зі статтею 2 та пунктом 5 Прикінцевих та перехідних положень якого пункт 4 частини 1 статті 268 Цивільного кодексу України втратив чинність, а, натомість, для відповідних позовів було встановлено позовну давність строком три роки з моменту набрання чинності цим законом.

За статтями 13, 14 Конституції України, статтею 324 Цивільного кодексу України земля є об'єктом права власності Українського народу; від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України.

За статтею 36-1 Закону України "Про прокуратуру" (в редакції на час звернення з позовом) представництво прокуратурою інтересів держави або громадянина полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом.

Відповідно до статей 2, 29 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до господарського суду прокурор зазначає про це в позовній заяві (в якому випадку прокурор набуває статусу позивача).

За змістом позовної заяви прокурор в своїй позовній заяві обґрунтував, у зв'язку із чим виступив позивачем у справі самостійно, та на захист якого права та інтересу, порушеного індивідуальним актом органу місцевого самоврядування подано позов.

Відтак, висновки суду апеляційної інстанції щодо відсутності підстав для застосування до вимог прокурора положень статті 2 та пункту 5 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства" з наведених ним мотивів є помилковими.

Разом з тим, за змістом статей 4-7, 43, 84, 105 Господарського процесуального кодексу України господарські суди приймають рішення за результатами обговорення всіх обставин справи, оцінюючи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, викладаючи у рішенні та постанові як обставини справи, встановлені судом, так і докази, які взяли до уваги господарські суди, приймаючи рішення, мотиви, з яких було відхилено доводи та докази сторони, подані клопотання чи заяви.

За статтею 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства та порушує цивільні права або інтереси; застосування відповідного способу захисту порушеного права передбачено також статтею 393 Цивільного кодексу України та відповідає способам захисту, визначеним статтею 16 Цивільного кодексу України. Посилаючись на вичерпання дії спірного правового акта індивідуальної дії, як на підстав відмови у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції зазначене не врахував.

Для правильного вирішення спору щодо спірного правового акта судам належить на підставі належних та допустимих доказів з'ясувати зміст прав, на захист яких подано позов, відповідність правового акта індивідуальної дії, виданого органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, чинному законодавству, здійснення реального захисту порушених прав в разі задоволення позовних вимог.

Статтею 2 Земельного Кодексу України передбачено, що земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.

Завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

Відповідно до статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Приписами статті 84 Земельного кодексу України визначено перелік земель, які перебувають у земельній власності та не можуть передаватися в комунальну власність.

Положеннями статті 9 Земельного кодексу України передбачено, що розпорядження землями територіальної громади міста, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок відноситься до повноважень Київської міської ради, однак, відповідно до пункту 12 Перехідних положень Земельного кодексу України (у відповідній редакції) відповідні ради до розмежування земель державної і комунальної власності здійснюють повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність.

Відхиляючи доводи прокурора щодо порушення спірним рішенням приписів статті 149 Земельного кодексу України та вказуючи на належність спірної земельної ділянки до земель територіальної громади міста Києва, місцевий господарський суд не навів будь-яких доказів та положень законодавства у підтвердження зазначених ним у рішенні обставин справи; переглядаючи справу в повному обсязі, суд апеляційної інстанції, відмовляючи у позові, зазначені недоліки не усунув та відповідні обставини також не з'ясував належним чином.

Разом з тим, задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд також не з'ясував та не обґрунтував, які та чиї права та інтереси порушуються спірним рішенням органу місцевого самоврядування, та яким чином відбудеться поновлення права у разі задоволення позовних вимог.

Також судова колегія відзначає, що залучивши до участі у справі в якості третіх осіб Колектив забудовників "Південний" Харківського району міста Києва, Державне управління справами, Публічне акціонерне товариство "Брокбізнесбанк", як осіб, на права та обов'язки яких може вплинути судове рішення, суди залишили поза увагою, що судові рішення у даній справі містять висновки щодо змісту та обсягу землекористування санаторію "Конча-Заспа" як попереднього землекористувача.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин; обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 1115 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого та постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновків, що господарські суди в порядку статей 43, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України не розглянули всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; не дослідили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази, невірно застосували норми матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини.

Допущені порушення процесуальних норм унеможливлюють встановлення фактичних обставин справи, що мають значення для вирішення даного спору. З огляду на межі повноважень касаційної інстанції, визначені статтею 1117 Господарського процесуального кодексу України, постанову та рішення у даній справі слід скасувати, направивши справу на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Під час нового розгляду справи господарським судам слід врахувати вищенаведене та вирішити спір у відповідності до вимог чинного законодавства.

На підставі викладеного, керуючись статтями 1115, 1117, пунктом 3 статті 1119, статтями 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Заступника Генерального прокурора України задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.10.2014 у справі № 910/9291/14 Господарського суду міста Києва та рішення Господарського суду міста Києва від 04.08.2014 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Головуючий Т. Дроботова

Судді: Н. Волковицька

Л. Рогач